"Щодо пріоритетів раціоналізації організаційно-правових форм господарської діяльності у промисловості". Аналітична записка



Анотація

 

Подано аналіз взаємозв’язку організаційно-правових форм і ефективності господарювання у промисловості України, запропоновані шляхи раціоналізації форм господарювання та вдосконалення державного управління цим процесом.

 

ЩОДО ПРІОРИТЕТІВ РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ФОРМ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ПРОМИСЛОВОСТІ

 

Раціоналізація організаційно-правових форм господарювання є важливою умовою модернізації промисловості. Недостатня кількість конкурентоспроможних структур звужує можливості інноваційного розвитку та формування корпоративно-коопераційного каркасу вітчизняної промисловості. Роль промисловості в економіці України лишається значною, відбулася диверсифікація промислового комплексу, до його складу увійшли консалтингові, фінансові, банківські, логістичні, лізингові, торговельні і інші структури.

 

Водночас, загострюються проблеми, викликані подрібненням промислових структур в процесі приватизації; вадами контролю за приватизаційними угодами; руйнацією територіально-виробничих комплексів; скороченням попиту на засоби виробництва всередині країни; низьким рівнем менеджменту у промисловості. За цих причин спостерігається тенденція суттєвого зниження фізичних обсягів випуску низки важливих видів промислової продукції (табл. 1).

 

Таблиця 1

Виробництво окремих видів промислової продукції в Україні*


 

2006

2007

2008

2009

2010

Добування паливно-енергетичних корисних копалин  

Вугілля готове, млн т

61,7

58,9

59,5

55,0

54,4

Нафта сира, млн т

3,3

3,3

3,2

2,9

2,6

Газ природний, млрд м3

20,1

20,2

20,6

20,7

19,1

Легка промисловість

Тканини, млн м2

99,9

114,3

109,1

86,8

87,8

Шкіра оброблена, млн м2

4,2

3,8

4,4

2,9

2,6

Виробництво продуктів нафтоперероблення

Бензин моторний, млн т

3,9

4,2

3,2

3,3

2,9

Мазути паливні важкі, млн т

3,8

3,5

2,5

2,6

2,4

Мастила, масла інші, тис. т

210

214

188

103

110

Хімічна та нафтохімічна промисловість 

Волокна хімічні, тис. т

39,9

40,3

34,8

15,7

15,2

Шини – всього, тис. шт.

9245

7411

6631

4805

5430

Машинобудування

Верстати, шт.

289

336

307

97

66

Екскаватори, шт.

813

1044

921

143

106

Телевізори, тис. шт.

431

507

558

238

67

Автомобілі легкові, тис. шт.

267

380

402

65,7

75,3

Автобуси, тис. шт.

7,7

9,1

10,2

1,5

2,7

Автомобілі вантажні, тис. шт.

12,1

11,4

11,8

2,5

4,9

 *Статистичний щорічник України за 2009 р ./Держкомстат України. – К., 2010 [Електронний ресурс]; Статистичний бюлетень «Про основні показники роботи промисловості України за січень-грудень 2010 року» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

 

За 2005-2010 рр. частка промисловості у загальному обсязі валової доданої вартості зменшилася з 30,9 % до 27,6 %, частка випуску промислової продукції у загальному обсязі випуску продукції - з 47,8 % до 43,5 %, кількість найманих працівників - з 3913,3 тис. до 2833,7 тис. осіб, частка збиткових підприємств зросла з 37 % до 42 %[1]. Зношеність основних засобів за період 2005-2009 роки зросла з 57,9 % до 61,8 %.  

 

Організаційно-правові форми промислових підприємств у процесі ринкових перетворень, приватизації та реформ у законодавстві зазнали певних змін.

 

Таблиця 2

Форми господарювання у промисловості України (станом  на 01.01.11 р.)*

 

Форма господарювання

Усього

Добувна

Переробна

Виробництво і розподіл електроенергії, газу, води

Усього

127503

5075

116707

5721

з них:

 

 

 

 

Приватне підприємство

32898

835

31738

325

Колективне підприємство**

3862

61

3760

41

Державне підприємство

1179

152

981

46

Комунальне підприємство

3543

36

1270

2237

Дочірнє підприємство

3416

134

3111

171

Іноземне підприємство

204

4

198

2

Орендне підприємство**

152

8

125

19

Спільне підприємство**

856

14

841

1

Акціонерне товариство

6785

357

6200

228

       з них

 

 

 

 

публічне (ПАТ)

287

16

246

25

приватне (ПрАТ)

316

16

293

7

відкрите (ВАТ)**

2902

178

2622

102

закрите (ЗАТ)**

3167

141

2934

92

Товариство з обмеженою відповідальністю

61921

3016

57500

1405

Товариство з додатковою відповідальністю

105

12

91

2

Повне товариство

182

4

177

1

Командитне товариство

83

83

Кооператив

1756

30

1633

93

Організація

461

2

436

23

Асоціація

120

4

112

4

Корпорація

82

5

71

6

Консорціум

16

1

15

Концерн

39

3

35

1

Філія (окремий підрозділ)

5810

344

4436

1030

Споживче товариство

361

3

339

19

Спілка споживчих товариств

23

23

Громадська організація

33

31

2

* Складено за: Показники  ЄДРПОУ на 01.01.11 р.  Експрес–випуск Державної служби статистики України № 12 від 20.01.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.ukrstat.gov.ua.

** Чинним законодавством не передбачається реєстрація нових підприємств  з такими організаційно-правовими формами.

 

Серед передбачених законодавством організаційно-правових форм у промисловості на 01.01.11 р. переважають товариства з обмеженою відповідальністю (48,6 %), друге місце посідають приватні підприємства (25,8 %), третє – акціонерні товариства (5,3 %), четверте - відокремлені підрозділи (4,5 %). На п’ятому місці – комунальні підприємства (2,7 %), на шостому - дочірні підприємства (2,6 %). Частка державних підприємств становить 0,9 %, у добувній промисловості - 3,0 %. Частка спільних підприємств знаходиться на рівні 0,7 %. Частка іноземних підприємств становить 0,2 % (табл. 2).

 

Згідно із Законом України «Про акціонерні товариства» від 17.09.08 р. ВАТ і ЗАТ повинні здійснити реорганізацію, у тому числі бути перетворені на ПАТ та ПрАТ. Поки що більшу частку становлять ЗАТ (2,5 %), частка ВАТ становить 2,3 %, частка ПрАТ - 0,3 % , частка ПАТ - 0,2 %.

Великі підприємства і об’єднання (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни) представлені у незначній кількості, тоді як саме вони забезпечують основну зайнятість, найбільший обсяг реалізації продукції і капітальних інвестицій (табл. 3).

 

Таблиця 3

Показники промислових підприємств за їх розмірами в Україні*


 

Підприємства

великі

середні

малі

Частка підприємств, у % до загальної кількості

 

 

 

2006

1,2

12,7

86,1

2009

1,6

11,0

87,4

Кількість найманих працівників, у %  до загальної кількості 

 

 

 

2006

51,7

37,7

10,6

2009

58,3

30,2

11,5

Середньомісячна зарплата найманих працівників, грн.

 

 

 

2006

1458,89

874,98

571,14

2009

2560,66

1403,76

1015,82

Обсяг реалізованої продукції, у % до загального обсягу

 

 

 

2006

69,7

25,2

5,1

2009

71.7

23,1

5,2

Операційні витрати на одиницю реалізованої продукції (робіт, послуг), коп./грн.

 

 

 

2006

92,0

99,9

100,0

2009

98,8

99,2

100,5

Валові капітальні інвестиції, у % до загального обсягу

 

 

 

2006

72,9

22,0

5,1

2009

74,8

21,0

4,2

*Діяльність суб’єктів господарювання, 2009. Стат. зб. /Держкомстат  України. – К., 2010. [Електронний ресурс].   – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

 

Операційні витрати у великих підприємствах є меншими, рентабельність операційної діяльності в них у 2009 р. становила 2,1 %, у середніх – була на рівні 1,1 %, у малих – була від’ємною (– 0,9 %)[2]. Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування по промисловості в цілому у 2009 р. був від’ємним (– 4788,1 млн грн), по великих підприємствах – позитивним (159,3 млн грн), по середніх – від’ємним (– 315,6 млн грн), по малих – від’ємним (– 1631,8 млн грн). Частка підприємств державного сектору у загальному обсязі реалізованої промислової продукції у 2009 р. становила 12,7 %[3]. Державний сектор представлений переважно великими підприємствами.

 

Одним з напрямів раціоналізації організаційних структур у промисловості є корпоратизація, яка передбачає формування  вертикальних і горизонтальних корпорацій, у тому числі за участю держави. Корпоратизація державних підприємств, що спочатку мала на меті реформування управління державним сектором[4], фактично здійснювалася як етап приватизації. Внаслідок помилок в організації приватизаційних процесів були зруйновані окремі виробничо-технологічні комплекси, розірвані коопераційні зв’язки між підприємствами, звузилися можливості випуску в Україні кінцевої продукції. З’явилася величезна кількість неефективних дрібних підприємницьких структур, які внаслідок відчуження від основних засобів виробництва не здатні випускати конкурентоспроможну, високотехнологічну продукцію.

 

Реальна корпоратизація може відновити зруйновані коопераційні зв’язки та замкнені виробничо-технологічні цикли, повніше задіяти виробничі потужності, концентрувати капітали різних розмірів, права на майно і об’єкти інтелектуальної власності та здійснювати реалізацію масштабних інвестиційних та інноваційних проектів. 

 

В рамках раціоналізації форм господарювання у промисловості слід переглянути державну політику по відношенню до великих підприємств та їх об’єднань.

 

В Україні законодавчо не врегульовано створення фінансово‑промислових груп (Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» втратив чинність). Законодавча невизначеність може призводити до проблем у державному регулюванні їх діяльності. Водночас в Україні створені диверсифіковані бізнес-групи, які за структурою відповідають ФПГ (табл. 4).

 

Таблиця 4

Бізнес-групи України

 

Назва

Основні сфери діяльності

СКМ («System Capital Management»)

ГМК, енергетика, фінанси, телекомунікації, торгівля нафтопродуктами, нерухомість, машинобудування, медіа, футбол

Приват

нафтоперероблення, ГМК, фінанси, аграрна галузь, харчова промисловість, машинобудування, хімічна промисловість,  ЗМІ

Індустріальний союз Донбасу

металургія, АПК, видобування вугілля, туризм, готельний бізнес, ЗМІ

Укрпромінвест

харчова промисловість, автомобілебудування, авторинок, ЗМІ

РосУкренерго (GROUP DF)

нафтогазова і хімічна промисловість, нерухомість, медіа, спорт

Фінанси і кредит

фінанси, машинобудівна і хімічна промисловість, металургія, фармацевтика

Смарт-холдинг

(Смарт-груп)

суднобудування, транспорт, ГМК, будівництво, виробництво нерудних матеріалів, машинобудування, фінанси, АПК

EASTONE

фінанси, транспорт, металургія, роздрібна торгівля,  труби, ЗМІ

Запоріжсталь

металургія, виробництво коксу, фінанси, видобуток та збагачення вугілля

Ілліч-сталь

ГМК, машинобудування, страхова діяльність, ЗМІ, транспорт

Донецьксталь

ГМК, фінанси, аграрна галузь, машинобудування, вугільна промисловість, видобування залізної руди, транспорт, ЗМІ

Універсальна інвестиційна група

торгівля нафтопродуктами, фінанси, транспорт, будівництво та нерухомість, харчова промисловість, хімічна промисловість

ТАС

фінанси, машинобудування

Уявлення про найбільш успішні промислові компанії в Україні надає перелік емітентів «блакитних фішок», що є ядрами існуючих і майбутніх бізнес-груп (табл. 5). Українські емітенти «блакитних фішок» є переважно компаніями обробної промисловості. Зауважимо, що у Росії емітенти «блакитних фішок», насамперед, є монополістами у добувній промисловості і енергетиці (РАТ «ЄЕС Росії», ВАТ «ЛУКОЙЛ», ВАТ «Газпром», ГМК «Норильський Нікель», ВАТ «Татнафта», ВАТ «Полюс Золото» і ін.).

 

Таблиця 5

Перелік емітентів «блакитних фішок»*

станом на 01.01.2010 р.

Біржа

Найменування емітента

Цінні папери

Рівень лістингу

ПФТС

ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча»

акції

2

ПФТС

ВАТ «Західенерго»

акції

1

ПФТС

ВАТ «Центренерго»

акції

1

ПФТС

ВАТ «Укрнафта»

акції

1

ПФТС

ВАТ «Інтертайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод»

акції

2

ПФТС

ВАТ «Мотор Січ»

акції

1

ПФТС

ВАТ «Азовсталь»

акції

2

ПФТС

ВАТ «Дніпроенерго»

акції

1

ПФТС

ВАТ «Єнакіївський металургійний завод»

акції

2

ПФТС

ВАТ «Алчевський металургійний комбінат»

акції

2

ПФТС

ВАТ «Донбасенерго»

акції

1

ПФТС

ВАТ «Концерн Стирол»

акції

1

ПФТС

ВАТ «Полтавський ГЗК»

акції

2

ПФТС

ВАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування»

акції

2

ПФТС

ВАТ «Сумське машинобудівне НВО ім. Фрунзе»

акції

2

ПФТС

ВАТ «Укртелеком»

акції

1

УБ

ВАТ «Концерн Стирол»

акції

2

УБ

ВАТ «Мотор Січ»

акції

1

*Річний звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2009 рік. – К., 2010. – С. 26 [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://www.ssmsc.gov.ua.

 

Серед механізмів державного управління найбільше впливає на формування конкурентоспроможних форм господарювання антимонопольне регулювання. Зміна підходів до антимонопольного регулювання у світі полягає у врахуванні особливостей злиття і поглинання. Злиття здатне підсилити конкурентоспроможність національних компаній на світовому ринку.

 

Довідково: Антимонопольне регулювання у США вважається доцільним тільки стосовно природних монополій, щодо звичайних монополій - вважається необов’язковим позбавляти фірму монопольного положення, якщо воно досягнуто завдяки високим діловим якостям та винахідливості. В середині 80-х років США пішли на зміни у антитрестівському законодавстві на користь наукомістких галузей. В США не заперечують проти злиттів компаній, якщо індекс Герфіндаля після цього не перевищує 1000 пунктів. Злиття може бути визнане доцільним в галузях, що зазнають активних технологічних змін, якщо є докази підвищення в цьому випадку ефективності виробництва, запобігання банкрутства тощо. Наприклад, рішення про злиття корпорацій «Chrysler» і «American Motors» не було скасоване, оскільки «American Motors» був визнаний банкрутом. Вертикальним злиттям менше загрожує заборона, ніж горизонтальним, проте злиття забороняється, якщо створює бар’єри для виходу на ринок нових фірм і викрито таємні угоди щодо обмеження конкуренції.

 

Антимонопольна політика в європейських країнах більшою мірою спрямована на регулювання вже сформованих монополій незалежно від того, якими шляхами вони домоглися монопольного положення, при цьому регулювання не передбачає структурних змін, тобто не містить вимог про подрібнення компаній. Однією з причин саме такого підходу по відношенню до монополій є те, що європейські країни на відміну від США розташовуються на порівняно малих територіях. У таких умовах для досягнення мінімально ефективного масштабу виробництва в рамках національної економіки буває необхідно дозволяти провідним фірмам укрупнювати своє виробництво.

 

Повільно формуються у промисловості України інноваційні структури. Україна відрізняється від провідних країн світу розривом між академічною, університетською і фірмовою наукою, інноваційна ж інфраструктура знаходиться у зародковому стані. За період 2007-2009 рр. частка реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової продукції зменшилася з 6,7 % до 4,8 %[5]. Інноваційна активність станом на 01.01.2010 р. у промисловості становила 12,8 %, у добувній – 5,5 %; у переробній - 14,0 %[6].

 

У провідних країнах НДДКР зосереджені у великих корпораціях. В промисловості США концентрація НДДКР у великих корпораціях становить близько 50 % і сполучається з високою часткою самофінансування цих робіт (понад 90 %  всіх витрат на НДДКР у промисловості)[7]. У промисловості України НДДКР в 2009 р. фінансувалися у таких пропорціях: власні кошти - 10,3 %, кошти держбюджету - 18,9 %, кошти місцевих бюджетів - 0,1 %, кошти позабюджетних фондів - 0,2 %, замовлення резидентів - 29,9 %, кошти нерезидентів - 38,9 %, інші джерела - 1,7 %. Інноваційна діяльність у промисловості України в 2009 р. фінансувалася у таких пропорціях: власні кошти – 65 %, кошти держбюджету - 1,6 %, кошти місцевих бюджетів - 0,1 %, кошти вітчизняних інвесторів - 0,4 %, кошти нерезидентів – 19 %, кредити - 11,8 %, інші джерела - 2,1 %[8].

 

Довідково: У зарубіжних корпораціях відбувся перехід до відкритої моделі інноваційної діяльності за рахунок децентралізації НДДКР. Саме в інноваційній сфері ефективно співпрацюють великий и малий бізнес - корпорації скуповують малі інноваційні фірми, укладають з ними ліцензійні і контрактні угоди, стають інвесторами їх НДДКР, утворюють партнерства для реалізації нововведень, що дозволяють долати технічну і ринкову невизначеність нових продуктів. Корпорації надають позики та проводять операції з акціями малих фірм. Досвід свідчить про ефективність таких структур, як технологічні альянси[9], венчурні і аутсорсингові фірми, науково-дослідні консорціуми у сфері інформаційно-комунікаційних технологій, біотехнологій, виробництва нових матеріалів, аерокосмічній галузі та хімічній галузі. Наприклад, об’єднання “Chemical Industry VISION 2020 Technology Partnership” включає 15 компаній-членів, а також 167  компаній, 39 університетів та 21 державну установу у якості  учасників [10].

 

Важливою умовою активізації інноваційної діяльності стає партнерство між урядом установами, промисловими компаніями, вищими навчальними закладами, місцевими органами влади в рамках формування національної і регіональних інноваційних систем. Стимулом інноваційного розвитку стають технологічні трансферти - передача акціонованим промисловим підприємствам результатів НДДКР, створених у державному секторі або за кошти держави.

 

У світовій практиці апробовані організаційно-економічні заходи, що мотивують розвиток регіональних інноваційних структур: наукових, технологічних, інноваційних і промислових парків; інкубаторів малого інноваційного бізнесу; центрів трансферу технологій. Серед них – реалізація цільових програм, прямі державні субсидії й цільові асигнування місцевих органів влади; податкові пільги. В Україні законодавством передбачена фінансова підтримка технопарків[11]. Відповідно до цього законодавства зареєстровано 16 технопарків[12]. Технопарками з 2000 по 2009 рік реалізовано інноваційної продукції на суму 12,2 млрд грн, у 2009 р. цей показник становив лише 341,7 млн грн, що на 509,8 млн грн менше, ніж у 2008 р. Частка технопарків у реалізованій інноваційній продукції у 2008 р. становила лише 1,9 %, тоді як у 2005 р. - 9,1 %[13]. Зменшення обсягів інноваційної продукції відбувається внаслідок блокування статей Законів України «Про інноваційну діяльність» і «про спеціальний режим діяльності технопарків».

 

Досвід свідчить, що найбільш динамічно розвиваються регіони, в яких сформовано промислові кластери. Територіальна близькість компаній полегшує обмін капіталами, ідеями і досвідом, поліпшує логістику. Інвестиційна привабливість підприємств зростає через входження їх у мережеві структури типу кластерів. Кластер забезпечує ефективний діалог між бізнесом і урядом та можливості сполучення державних і приватних інвестицій. Держава може перейти від підтримки окремих галузей до підтримки кластерів, оскільки виникає можливість спрямувати ініціативи уряду на вирішення загальних для багатьох компаній проблем без загроз для порушення правил конкуренції. Цільові урядові інвестиції на розвиток кластерів, за інших рівних умов, можуть давати більший дохід, ніж інвестиції у окремі галузі та в економіку в цілому.

 

Таким чином, проведений аналіз дозволяє зробити висновок про наступні вади організаційної структури української промисловості та зумовлені ними ризики:

 

1. В умовах глобалізації загострюється конкуренція на ринках промислової продукції, водночас в українській промисловості повільно йдуть процеси концентрації ресурсів і збільшення капіталізації бізнесу у цьому секторі економіки.

 

2. Подрібнення промислових структур і територіально-виробничих комплексів під час приватизації призвело до розривання коопераційних зв’язків, звуження внутрішнього попиту на засоби виробництва, зменшення фізичних обсягів випуску промислової продукції, скорочення кількості працівніків.

 

3. Саме великі промислові структури України забезпечують основну частку зайнятих, найбільший обсяг реалізації продукції і капітальних інвестицій. Недостатня кількість таких структур заважає формуванню коопераційного каркасу промисловості. Найбільш успішними є диверсифіковані бізнес-групи, проте вплив їх на ринок обмежений.

 

4. Інноваційні структури у промисловості України знаходяться у зародковому стані, не враховується зарубіжний досвід формування технологічних альянсів, частка технопарків у реалізованій інноваційній продукції зменшується внаслідок блокування законодавчих положень щодо їх державної підтримки.

 

5. Повільно реалізуються заходи щодо формування регіональних мережевих структур, що звужує можливості сполучення державних і приватних інвестицій, ефективного використання ресурсів, цільової державної пітримки промислових кластерів.

 

6. Зазначені ризики зумовлюють посилення загроз економічній безпеці держави[14]: зростання зношеності основних засобів промисловості; погіршення структури експорту; зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях; збільшення технологічного відставання; зниження конкурентоспроможності продукції; поширення іноземної технічної і технологічної експансії, виснаження ресурсної бази.

 

Для раціоналізації організаційно-правових форм господарювання у промисловості України доцільно реалізувати наступні заходи:

 

1. Забезпечити моніторинг показників промисловості у розрізі організаційно-правових структур з метою оцінки їх внеску у економічний розвиток країни і обгрунтування пропозицій щодо: приватизації підприємств, модернізації і об’єднання підприємств державного сектору, управління корпоративними правами держави тощо.

 

2. Опрацювати схему утворення корпорацій за участю держави через отримання нею корпоративних прав в обмін на передачу в статутний капітал прав на нематеріальні активи, створені за державні кошти, або прав держави на користування природними ресурсами. Розглянути можливість участі регіональної влади у капіталі корпорацій.

 

3. З метою раціоналізації форм господарювання у промисловості слід переглянути державну політику по відношенню до великих підприємств та їх об’єднань, зокрема сприяти галузевій корпоратизації на основі вертикальної інтеграції. Наприклад, укладання концесій, виділення землі і надання дозволів на розкривні роботи щодо видобутку корисних копалин мають здійснюватися на умовах включення компаній з видобутку корисних копалин до вертикальних корпоративних структур з вітчизняними підприємствами металургійної, хімічної та інших галузей переробної промисловості.

 

4. З метою підвищення конкурентоспроможності промислових компаній в умовах міжнародної конкуренції і поширення процесів злиття та поглинання, слід переглянути антимонопольну політику, яка не повинна перешкоджати створенню інтегрованих корпоративних структур, насамперед, у наукомістких галузях. Доцільно опрацювати досвід країн, де антимонопольне регулювання вважається необхідним по відношенню до природних монополій і зосереджує увагу на контролі за монопольними цінами.

 

5. В рамках інвестиційної реформи необхідно реалізувати завдання щодо формування інвестиційної інфраструктури, у тому числі Українського банку розвитку; Фонду регіонального розвитку; регіональних агенцій розвитку; фонду фінансування проектної документації; фонду адміністрування державних гарантій, а також розробити відповідні законодавчі акти і внести зміни у Закон України «Про інвестиційну діяльність».

 

6. З огляду на втрату Україною позицій на внутрішньому і зовнішніх ринках високотехнологічної продукції і обмеженість можливостей прямої державної підтримки інноваційних структур, особливу увагу слід приділити партнерству держави і бізнесу в рамках національної і регіональних інноваційних систем. Стимулом інноваційного розвитку можуть стати технологічні трансферти - передача акціонованим промисловим підприємствам результатів НДДКР, створених при підтримці держави.

 

7. У кожному з регіонів України залежно від економічної спеціалізації необхідно розробити програми розвитку промислових кластерів на основі диверсифікації міжсекторальних зв’язків. Програми державної підтримки інвестиційної діяльності мають бути орієнтовані насамперед на ті регіони, де розроблені такі програми. Держава має перейти від підтримки галузей до підтримки кластерів.

 

8. Необхідно забезпечити державну підтримку розвитку регіональних кластерів на основі кооперації великих промислових і крупнотоварних сільськогосподарських підприємств. Такі об’єднання можуть дати поштовх відродженню легкої промисловості (наприклад, бавовняно-текстильної, льняної, шкіряної). Зокрема, вирощування бавовни на Херсонщині за новими технологіями дозволяє, на думку експертів, отримувати 15-25 ц бавовни з га та мати власну сировинну базу для текстильної і швейної промисловості.

 

9. Напрямами державної підтримки промислових кластерів мають бути: передача цим структурам об’єктів незавершеного будівництва; формування загальної інфраструктури для зменшення трансакційних витрат; об’єднання державних і приватних інвестицій; формування державного замовлення на продукцію кластерів; організація урядових агентств з розвитку кластерів; орієнтація на кластери спеціальних (вільних) економічних зон з метою поєднання виробничих та організаційних конкурентних переваг.

 

10. Доцільно використати досвід Великобританії, урядом було створено «Корпорацію з реорганізації промисловості» як незалежну організацію, основним завданням якої було підвищення ефективності функціонування промисловості через стимулювання раціоналізації організаційних структур, зокрема злиття малих фірм у великі.

 

Відділ секторальної економіки

(А. Сухоруков, Т. Крупельницька)



[1] Статистичний щорічник України за 2009 рік /Держкомстат України. – К., 2010. – С. 93, 107; Експрес-випуск Державної служби статистики України № 77 від 31.03.2011 р. – С. 42; Статистична інформація Державної служби статистики України [Електронні ресурси]. – Режим доступу:  http://www.ukrstat.gov.ua.

[2] Діяльність суб’єктів господарювання. Стат. зб. /Державний комітет статистики України. – К., 2010.

[3] Електронний ресурс. – Режим доступу: http//www.me.gov.ua.

[4] Указ Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15 червня 1993 р. № 210/93.

[5] *За даними Держкомстату України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

[6] «Наукова та інноваційна діяльність в Україні» Ст. збірники /Держкомстат України. – К., 2008, 2010.

[7] Проблема эффективности в ХХІ веке/[Ред. В.И. Марцинкевич]; ИМЭМО РАН. – М.: Наука, 2006. – С. 269.

[8] Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб. /Держкомстат України. – К., 2010. – С. 84, 199

[9] Science & Engineering Indicator. – 2004. – Ch.4.

[10] Електронний ресурс. – Режим доступу:  http://www.chemicalvision2020.org/participants.html

[11] Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» від 16.07.1999 р.

[12] Економіко–статистичний огляд  діяльності Технологічного парку «ІЕЗ ім. Є.О. Патона» в 2000–2010 рр. /Національна академія наук України. Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона. – К., 2010.

[13] Аналіз діяльності технологічних парків України за 2009 р. //www.mon.gov.ua; Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб./ Держкомстат України. – К.:2010. – С. 236 – 238.

[14] Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року, № 964-IV (ст. 7).




читайте також:


«Щодо пріоритетних напрямів державної підтримки розвитку нових моделей організації виробничої та інноваційної діяльності у промисловості України». Аналітична записка
«Підсумки Всесвітнього економічного форуму у Давосі (2019): висновки для України». Аналітична записка
«Забезпечення національних економічних інтересів України у співробітництві з Республікою Білорусь в умовах гібридної агресії Російської Федерації». Аналітична записка
«Щодо результатів саміту «Групи двадцяти» та висновків для України». Аналітична записка
«Щодо можливостей збільшення експорту товарів з України до ЄС в контексті поглиблення інтеграції та приєднання України до спільного митного простору ЄС». Аналітична записка